Понеділок
20.11.2017
20:20
Форма входу
Пошук
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Архів записів
Наше опитування
Оцените мой сайт
Всього відповідей: 107
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Тульчин

Історія міста

Палац Потоцького
 
 

"Тульчин, ти весь в історії іскристий...”

                                                                                               Павло Тичина

 

Саме цими словами хочу розпочати історичну подорож у славне місто ТУЛЬЧИН. Відстань від м. Тульчина до м. Києва: по залізній дорозі 370 км, по шосейних дорогах 359 км, до м. Вінниці – 82 км.

В місті 98 вулиць, 21 провулок.

Населення – 15,7 тис. чол.

Місто Тульчин знаходиться в зоні радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС – 4 кат.

Географічна адреса

Місто Тульчин розташоване в південно-східній частині Вінницької області, яка у фізико-географічному відношенні належить до лісостепової зони, в південній частині Подільського плато, в межиріччі Тульчинки і Сільниці.

Геологічна будова міста визначається його розміщенням в межах Українського кристалічного щита, фундамент якого складають кристалічні породи. Клімат – помірно-конти­нента­льний з середньорічною температурою +6,5° С.  На території протікають річки: Сільниця, Тульчина. Джерела утворюють 2 ставка

Погляд у минуле.

Польський історик Олександр Яблоновський у своїх «Жьрудлах дзейових» («Історичних джерелах) наводить дані від початку ХVІІ ст., де вперше зустрічається назва Тульчина. Перша згадка про нього в актах любельського трибуналу датується  10 травнем 1607 року. В акті мова йде про втікачів із містечка Косів та села Косівки до Нестервару – так тоді називався Тульчин.

Є декілька гіпотез про назву Нестервара: від імен перших поселенців Нестера і Варки; річки Дністер і слова «вар», що означає місто.

У наукових працях історика О. Яблоновського знаходимо документ, що новим власником Нестервара в 1609 році був Каліновський, який 15 серпня цього ж року перейменував Нестервар на Тульчин.

Отже, з 1609 року Нестервар називався Тульчином.

У 1620 році старший син Каліновського Адам будує замок (на території, де зараз знаходиться  школа №1), до якого добудовує костьол та монастир. Передні стіни будівель обкладені каменем.

     Герб роду Коліновських                         Залишки тульчинської фортеці. Фото 1912р.

 

Нижче від замка викопані 13 вузьких і глибоких підземних ходів (у вигляді лабіринтів), які обкладені каменем.

На деяких вулицях міста також були викопані підземні ходи, глибиною 5 метрів, з глиняними стінами. Ліва сторона цих ходів – товстіша, тому що в ній викопані ніші (схованки). Такі підземні ходи зустрічалися на території від швейної фабрики до взуттєвої фабрики, у них жителі міста ховалися від нападів ворожих племен – турків, татар, які грабували населення та забирали в рабство молодь.

У 1648 році розпочалася національно-визвольна війна українського народу, під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького, проти гніту польської шля-хти. Під час війни недобита польська шляхта, зберігаючи своє життя, ховалася в тульчинській фортеці, де зібралося біля десяти тисяч шляхтичів.   Б. Хмельни-цький надсилає на допомогу захисникам фортеці трьохтисячний козацько-селянський загін з трьома гарматами під керівництвом полковника Івана Ганжі, а через два дні прибув ще один загін під керівництвом Остапа Гоголя.

фрагмент карти Г.Біплана 1650р., на якій зазначена Тульчинська фортеця, а також сіл сучасного Тульчинського району – с.Копіївка та Клебань.

Після декількох жорстоких боїв проти польської шляхти фортеця була повністю звільнена.

З кожним роком життя українського народу під гнітом польської шляхти погіршувалося, неодноразово відбувалися повстання селян. Селяни об’єднувалися і громили шляхту.

У 1654 році правобережна Україні була передана Польщі, в т.ч. Тульчин. У кінці ХVІІ ст. на землі Тульчинщини почала повертатися польська шляхта на свої землі. У 1726 році володарем Тульчина стає Францішек Салезий Потоцький.

ХVІІІ ст. було часом гайдамацького руху. Особливо воно охопило Брацлавщину і ввійшло в історію під назвою „Коліївщина”. Для розправи з гайдамаками, які нещадно громили поляків, останні звернулись за допомогою до Росії.

У відповідь Росія посилає свої війська. Тульчин вперше стає штабом російських військ – Францішек Потоцький                     військовим центром Росії.

       Першим з’явився в Тульчині командуючий російськими військами в Польщі генерал-майор Апраксін. Потім, замість Апраксіна, в Тульчині з’явився генерал-майор Кречетников, якому російський уряд доручив покінчити з гайдамаками. Був вироблений підлий план віроломного нападу росіян на Гонту, Залізняка та інших гайдамаків

Ватажки Іван Гонта, Максим Залізняк були заарештовані, їх в’язницею став Тульчин, де вони очікували неминучої жорстокої смерті. Гайдамацький рух потерпів поразку і „Коліївщина” була знищена.

Ці події стали поштовхом для подальшого зростання нашого міста.

У 1775 році нащадок Францішека Потоцького подарував місто Тульчин Станіславу Феліксу Потоцькому.

 

Палац Потоцьких у м.Тульчині. Фото 2008р.

 

У 1782 році по проекту фран-цузького архітектора Ля-Круа був збудований палац, який дуже гарно виглядав. Він мав центральний флігель, 10 колон яких підтримували гарний портик, а 2 других однакових флігелі –були встановлені один  напроти одного і приєднувалися до центрального флігеля.

Станіслав Потоцький залишився задоволений палацом, він насправді був чудовий, гарний, розкішний. Тульчин перетворився  у невелику столицю " королівство Потоцьких ". Станіслав мав величезну  пристрасть до влади і відчував себе великим державним мужем, палко бажав Варшавського трону. Були в нього і прихильники, і вороги.

Потоцький увійшов  в історію як власник "Тульчинського двору". Тут свято дотримувалися  традицій, берегли звичаї, панувала сурова дисципліна і королівський порядок. У браку з дружиною Жозефіною жив добре, але теплих відносин не було.

Жозефіна жадала королівського трону і тому вважала, що державні справи чоловіка  - понад усе.

Зустріч з фатальною красунею Софією Вітте все міняє в житті цієї родини. Станіслав закохується  в Софію, викупає її у Йосипа Вітте і одружується з нею. Грекиня Софія Глявоне (  Челіче, Вітте, Потоцька ) народилася  в 1760 році, померла в 1882. Її мати продала її разом з сестрою Фаті- мою послу Польщі. Йосип Вітте, син коменданта фортеці закохується в неї і одружується, викупивши її з рабства. А згодом також доля спіткала і С. Потоцького, який заплатив за неї золотом. Так ця талановита і розумна жінка  за своє життя була тричі продана. З приходом Софії в Тульчинський палац відбулися зміни у сторону вишуканості, збільшення кількості гостей, розкішності балів. У Станіслава і Софії народилося п’ятеро дітей.

 В різні роки, по – різному складалася доля Тульчинського двору, на фронтоні центрального корпусу якого написані слова "Вільним і чесним тут жити щасливо ".

У палаці був штаб польської коронної армії та декілька разів – штаб польської армії під керівництвом Тадеуша Костюшка. У штабі гостював племінник Наполеона.

За палацом був розташований невеликий парк «Хороше», в якому було висаджено найрізноманітніші види дерев та встановлено багато скульптур.

У 1787 році до Потоцького приїздить у гості польський король Станіслав Август Понятовський. Про пам’ятне перебування короля в Тульчині граф встановлює колону в центрі міста і навкруги цієї колони звільняє селян від кріпацтва на відстані 12 тисяч локтів.

Колона простояла в центрі міста до 1956р. Фото 1955р.

У 1793 році територія Польщі втретє була розділена між країнами і значну частину одержала Росія. Катерина ІІ цю територію розділила на декілька губерній і своїм указом за 1 січня 1796 року дозволила десяти містам Подільської губернії мати герб,  в тому числі і Тульчину.

У березні 1796 року великий російський полководець фельдмаршал О. В. Суворов був призначений командуючим Південно-західною армією, яка була розквартирована в Брацлавській, Екатеринославській, Вознесенській губерніях. Своєю штаб-квартирою Суворов обирає місто Тульчин. Квартирував полководець в одній з кімнат флігеля палацу Потоцького.

З його апартаментів були винесені дорогі й пишні меблі, а їх замінили –похідними, солдатськими.

На полях сіл Тиманівки і Кинашева фельдмаршал навчав своїх диво-багатирів долати ворога і прагнув перемогти армію Наполеона.

Узагальненим зведенням його бойових настанов є праця „Наука Перемагати”, яку він написав в основному в Тульчині. У цій праці є 10 заповідей, які повинні знати і виконувати солдати та офіцери.

На основі положень своєї книги Суворов наполегливо перебудовував і навчав довірену йому армію, а вона була однією з найчисленніших у Росії.

       У кінці 1796 року помирає імператриця Катерина ІІ і на престол стає її син Павло І, який насаджував у російську армію прусську військову систему. А О. В. Суворов критикував цю систему і навчав своїх диво-богатирів по-своєму. І тому викликав незадоволення і немилість Павла І. Наказом імператора в березні 1797 року Суворова було увільнено з посади і заслано до села Кончанського Новгородської губернії. Пізніше О. В. Суворов у своїх записках пише: „Тульчинський період був самим щасливим...”

                

      Пам’ятник О.В.Суворову в центрі                  Пам’ятник О.В. Суворову біля технікуму

     міста, біля Кафедрального Собору             ветеринарної медицини (кол.військові казарми)

Сліди учбових укріплень (знамениті «пражки»), зокрема рештки земляних валів, викопані солдатами Суворова криниці й досі збереглися поблизу Тульчина – у Кинашеві й Тиманівці.

Тульчинці свято бережуть історичні місця перебування О. В. Суворова та його армії.

На святкуванні 100-річчя з дня смерті Суворова в с. Кинашеві на місці, де стояв будинок фельдшера Дехтяря, в якому певний час мешкав фельдмаршал, була відправлена панахида, а жінки з роду Дехтярі посадили кущі троянд.

У 1972 році на цьому місці був поставлений обеліск з погруддям О. В. Суворова. У 1947 році в с. Тиманівці в будинку, де жив полководець, стараннями учителів-ентузіастів і колишнього голови колгоспу двічі Героя Соціалістичної Праці О.П. Желюка відкрито музей О.В. Суворова, біля якого встановлений пам’ятник. Такий же пам’ятник був встановлений і в м. Тульчині у 1947 році на центральній площі.

У 1954 році на місці цього пам’ятника був встановлений новий, автором якого є одеський скульптор Б. Едуардс. Його скульптурна частина є копією пам’ятника, встановленого в 1945 році у місті Ізмаїлі. Величний пам’ятник великого полководця на коні став окрасою і символом нашого міста.