Вівторок
19.09.2017
12:51
Форма входу
Пошук
Календар
«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Архів записів
Наше опитування
Оцените мой сайт
Всього відповідей: 107
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Тульчин

Палац Потоцького

Через своїх родичів (Мнішеків, Брюлів, Пото­цьких) Потоцький був пов'язаний з масонською елітою і належав до ложі “Swiatynia Izis” («Святиня Ізіс»). 27.XII.1784 був обраний і чоти­рикратне переобирався (до 11.І.1789) великим майстром польської масонської ложі “Wielki Wschod Narodowy” («Великий національний схід»). На засіданнях ложі з'являвся рідко, а переобира­вся заочно. У Тульчині заснував 19.ХІІ.1786 р. ложу “Prawdziwy Patriotyzm” «Справжній па­тріотизм». Імовірно, титул великого майстра значною мірою спричинявся до культу, який протягом кількох років ріс навколо Потоцького і його гро­мадянських цнот. Не жаліли для нього панегіри­ків навіть такі відомі поети, як І. Красіцький, Ф. Князнін, Ф. Карпінський і Ю. Нємцевич.


На політичній арені Потоцький щораз сильніше втя­гувався в діяльність опозиції, з представниками якої зустрічався в Умані й Тульчині, зокрема в серпні 1786 р. (перед сеймом) Тульчин відвідав А. К. Чарториський. Він і Потоцький.стали предметом особливих опозиційно-патріотичних маніфес­тацій під час сейму, на якому Потоцький атакував війсь­кову політику короля й виголосив 26.Х респуб­ліканську промову «О potrzebie ubezpieczenia wolnosci stanu rycerskiego» («Про необхідність забезпечення вольностей рицарського стану»). Брав участь у з'їзді опозиції в Пулавах. Літера­турним наслідком тієї зустрічі був написаний Потоцьким патріотичний твір «Вірш до княгині Ізабелли Чарториської». Те політичне об'єднання (Потоцький, Ф. К. Браніцький, С. Жевуський, А. К. Чар­ториський, І. Потоцький) розпалося навесні 1787р., коли під час перебування в Києві Катерини II І. Потоцький був знехтуваний Потьомкіним, натомість Потоцький виділений милостями імпе­ратриці. Та, за словами М. Костомарова, одразу ж зрозуміла, «що з цієї особи, марнославної і зарозумілої, але разом з тим прямої і сердечної, бідної розумом і багатої маєтками, можна все зробити, якщо приластити».


17-21.V.1787 Потоцький пишно приймав у Тульчині Станіслава Авґуста, який повертався з канівсь­кої зустрічі з Катериною II. У пам'ять про той візит поставив у містечку гранітний обеліск, а всім мешканцям Тульчина та його передмість Завалля, Воловодівка й Козачина надав цілковиту особисту волю, різні торговельні й інші привілеї (актом від 17.V, внесеним до актових книг Вінни­цького гродського суду 5.IX.1788), що знову ви­кликало хвилю захоплення його добродійністю. Однак примирення Потоцького з королем було тільки зов­нішнім. З початком російсько-турецької війни Ф. К. Браницький з дружиною відвідав Тульчин. Без сумніву, під час його візиту узгоджувався план дій, бо вже 9.ІХ.1787 Браніцький написав до Катерини II від імені свого і Потоцького, пропонуючи за спиною Ста­ніслава Авґуста військовий союз, русофільську конфедерацію і передачу в розпорядження Росії військ Речі Посполитої та приватних загонів. У кінці того ж року імператриця за посередництва Потьомкіна отримала вже детальний проект кон­федерації. У ньому пропонувалося розпочати від набору (за рос. гроші) шляхетської національної кавалерії, потім, спираючись на той набір, органі­зувати воєводські конфедерації, які під керівниц­твом Браніцького й Потоцького мали накинути свою волю Варшаві. Катерина II відкинула цей проект, ви­словлюючись за союзницьку пропозицію Станіс­лава Авґуста у своїй редакції. Польський допоміжний корпус мав складатися з 3 бригад національної кавалерії (кожна по 4 тис. чол.) під командуванням Браніцького, Потоцького і С. Понятовського. У січні 1788р. Потоцький призначив належну йому зі скарбу за фураж для війська суму в 10 тис. дук. на фундуш для вдів і сиріт по полеглих жовнірах. У травні Браніцький і Потоцький, перебуваючи в Єлизаветграді в Потьомкіна, повернулися до давнього плану. Потоцький був редактором чергового проекту, який за фра­зеологією був менш антикоролівським, однак за змістом повністю збігався з попереднім. Після організації конфедерації і обрання маршалка Річ Посполита мала запросити короля приєднатись до конфедерації, а сейм - укласти союз із Росі­єю, ухвалити податки на військо (з 50 тис. чол. 30 тис. мало перейти під оруду Росії) і змінити державний устрій. Потьомкін постійно сприяв конфедератським задумам, але Катерина II зно­ву відкинула проект і розпорядилася стриматися від будь-яких дій проти короля.


Паралельно з таємними змовами та планами Потоцький від вересня 1787 р. аж до червня 1788 р. в листах до короля і Штакельберга повертався до думки створення брацлавської, подільської та ки­ївської воєводських міліцій, писав про необхід­ність збільшити військо. У Брацлавському воєводстві Ґрохольські пригасили «міліційну» ініціативу, чим дуже засмутили Потоцького, який вважав, що цим змарновано ентузіазм щодо військового союзу з Росією. З рос. військами Потоцький як командувач україно-подільської дивізії був у найкращих стосунках. Добре стеріг кордон з Туреччиною, за яким ро­сіяни могли безпечно створювати магазини на польській території. У нагороду отримав від Катери­ни II в січні 1788 р. шпагу й еполети, прикра­шені брильянтами. Штакельберг запевняв Ста­ніслава Авґуста в тому, що Потоцький «має письмовий наказ від цариці, аби був королеві послушний, що його маєтки є під силою російських військ, що то є нагода, аби... відтяти голову опозиційно­му табору». Король, піддавшись наполяган­ням Штакельберга, неохоче дозволив Потоцькому купити (за 20 тис. дук.) у його швагра А. Ф. Брюля по­ст генерала коронної артилерії (від 28.VІІ), під  командуванням якого були корпус артилерії та інженерії, батальйон фузилерів, варшавський ар­сенал, Кам'янецька фортеця і, за висловом Потоцького, усі фортеці в Короні.


Як командувач україно-подільської дивізії та ге­нерал коронної артилерії Потоцький ставав першою осо­бою в польській армії, важливішою, ніж позбавлені від 1776 р. командування гетьмани. З огляду на те, що нові функції не можна було поєднувати із засіданнями сенату, Потоцький 16.VI.1788 відмовився від Руського воєводства. Як Штакельберг, так і король, який побоювався позасеймових починів Потоцького, за­охочували його брати участь у сеймі. Потоцький вагався,  відмовлявся, просив поради в Потьомкіна, але врешті дав себе обрати в Брацлавському воєводстві. Посольські мандати отримали також його довіре­ні Б. Гулевич (з Волинського воєв.) і А. Мощенський (з Познанського).



Потоцький увійшов до сейму з німбом великого патріота, який мав протягом кількох останніх років. Однак швидко став перед необхідністю вибору: бути популярним чи триматися Росії. Після того, як вибрав останнє, у суспільній думці відбувся раптовий поворот проти нього. Він став об'єктом пасквілів, в яких навіть зазвучали звинува­чення в зраді. Браніцький і його люди, прагнучи перехопити командування над військом, почали поширювати паніку у зв'язку з нібито виниклою загрозою селянського бунту в Україні. Хворий і ображений на сейм Потоцький готувався залишити Варшаву. Імовірно рахуючись із втратою попу­лярності, не висував свою кандидатуру на вели­кого майстра ложі Wielki Wschod Narodowy на 1789р.  9.XII.1788 король призначив його по­слом у Петербург, але від початку були сумніви, чи візьметься за таку важку місію. Коли на сесії 8.1.1789 К.Н. Сапєга вніс пропозицію про усунення російських військ з Речі Посполитої, а насту­пного дня - про виступ в Україну у зв'язку із за­грозою бунту, Потоцький, одразу ж виїхав туди. Наступні кілька місяців висилав до Варша­ви рапорти із запевненнями в безпідставності чуток про селянські бунти, які в столиці зустрі­чали з недовір'ям. Потоцького підозрювали в тому, що він прикриває московські інтриги. Він отримав наказ Військової комісії від 23.1.1789 не впуска­ти рос. загони й ліквідувати поштовий зв'язок фельдмаршала П. Румянцева. Звиклий до тісних стосунків з рос. генералами, Потоцький у листах до них критикував накази Військової комісії та запев­няв у своїй прив'язаності до імператриці. Зовсім не рахуючись з варшавською думкою, послав Військовій комісії копію написаного в цьому ду­сі листа до ген. Мюллера. У квітні передав шефство регіменту ім. Потоцьких С. К. Потоцькому. Тоді ж подав королю прохання про відставку з поста командувача укр.-подільською дивізією, однак Станіслав Август впросив Потоцького його забра­ти. Заступником Потоцького як генерала артилерії став С. К. Потоцький, який набув у Т. Потоцького (відступивши тому шефство регіменту ім. Пото­цьких) звання полковника артилерії (підвищене до ступеня ген.-майора).


Хворий і знервований Потоцький ще півроку ніс служ­бу в Україні. У листопаді виїхав з краю, протягом кількох тижнів хворів у Пресбурзі (Братислава). У грудні 1789 р. прибув до Відня, де стало заме­шкав. Навесні 1790 р. писав С. К. Потоцькому щодо продажу (за зниженою ціною) своїх звань генерала артилерії та ген.-лейтенанта, пояснюю­чи це рішенням присвятитися вихованню дітей і домашнім справам. Однак уже в червні 1790 р. взявся за публіцистику. У творах, написаних у вигляді листів з Відня до Б. Гулевича, які друку­валися й розповсюджувалися адресатом, висту­пав проти перемир'я з Пруссією та проекту пе­редачі їй Ґданська й Торуні. Гостро критикував внесений до сейму проект про форму правління Речі Посполитої («Ргоjекt do formy rzadu»), який «в основному тяжіє до монархізму й переворо­ту нашої шляхетської Речі Посполитої». До Відня прибув С. Жевуський, щоб разом з Потоцьким боротися проти сейму. Якщо на поч. сейму їхні дороги цілковито розійшлися (Потоцький був проти геть­манської влади, в обороні якої Жевуський шукав підтримки і в Берліні), то тепер спільно опублі­кували заяву «Протестація протії успадкування трону в Польщі», датовану 15.VIII. 1790 (у вере­сні явлену в актових книгах Брацлавського зем­ського суду). Потоцький керував своїми людьми в сеймі - Гулевичем і Мощенським. Невдовзі останній виїхав до Відня з листами до Потоцького від Браніцького (який закликав до повернення в Польщу та співдії) і С. Малаховського (який виправдовував дія­льність сейму). З листом від короля попрямував до Відня і С. К. Потоцький, щоб віддалити Потоцького від Жевуського, якому у Варшаві приписувався згубний вплив на Потоцького. Тим часом Потоцький уже написав відозву «Відозва громадянина й посла до народів.», датована 20.X. 1790, внесена 28.X до актових книг Варшавського гродського суду). У цій ві­дозві, скерованій на листопадові посольські сеймики, виступав, м. ін., проти визначення за життя короля його наступника. Також опубліку­вав анонімно антимонархічну віршовану байку «Боягузи». На листопадовому сейми­ку у Вінниці прибічники Потоцького гостро зіткнулися з Ґрохольськими. З людей Потоцького послами на Чоти­рирічний сейм було вибрано: від Брацлавського воєв. І. Мощенського та Я. Н. Свєйковського, а з Волинського - Я. Загурського. Потоцький ж залиша­вся глухий на заклики повернутися до Польщі як його прибічників, так і короля та сеймового маршалка. Натомість направив 23.XI патетичні (призначені для друку) листи до Станіслава Августа та Малаховського.


Був фактично першим польським політиком, який закликав уже не до обмеження, а до ліквідації королівської влади, яку вважав шкідливою для Речі Посполитої. Його перший відомий виступ на ту тему був ще перед Чотирирічним сеймом: у листі до С. Жевуського (від 11.VIII. 1788) пи­сав, що після смерті Станіслава Августа повинні по черзі головувати «на короткий час» представ­ники всіх воєводств і тоді «влада та свобода не воювали б між собою безупинно». Пізніше запе­вняв, що завжди вважав королів «ворогами сво­боди» (до С. Потоцького - 26.Х. 1789), що «як тільки починав думати про Вітчизну й свободу» бачив «шкідливість королів у Речі Посполитій» (до Жевуського - 26.11.1790). Дивувався, чому ті, «хто називає себе патріотами» оглядаються на Англію, а не візьмуть приклад з венеціанців, голландців, а особливо американців. Свій респу­бліканізм поєднував з мотивацією, що сильне монархічне правління в Польщі не відповідає й інтересам сусідів, а «свобода наша потрібна для системи постійного спокою в Європі» до Гулевича. Зі звинувачень у тому, що він виступає в інтересах Росії, маючи обіцяну Волощи­ну або польську корону, насміхався. Пояснював свою дотогочасну діяльність (найширше в опубліко­ваному листі до М. Залєського від 4.ХІІ.1790), резюмуючи: «Хто знає моє серце і мої вчинки, не буде вірити тому, щоб я бігав по сусідніх дво­рах, шукаючи того, хто мене захоче посадити до керма справ моєї Вітчизни».

 

                                                                                                                                    Вікторія Колесник "Відомі поляки в історії Вінниччини" Вінниця 2007