ПОТОЦЬКА (Роїоска) Софія (Зофія) (1760-1822). Народилася 12.1. Походила з грец. родини (прізвище невідоме), яка мешкала в Туреччині в передмісті Бурси (на березі Мармурового моря) і жила з ремесла та дрібної торгівлі. Була донькою Костянтина, торговця худобою, і Марії. Коли дів­чинка мала 12 років, мати віддала її під опіку своєї значно молодшої і нібито дуже вродливої сестри, яка вийшла заміж за купця Ґлявані й мешкала в Константинополі. Пізніше Софія подавала прізви­ще Ґлявані як власне. Однак невдовзі тітка роз­лучилася з чоловіком, який збанкрутував. Софія замешкала з батьками, які переїхали з Бурси до Константинополя, де її батько, зібравши невели­кий капітал, зумів купити в міській поліції скром­ний пост контролера християнської різниці. Після його смерті (бл. 1775) Софія залишилася з матір'ю без засобів до існування й замешкала знову в тіт­ки, на той час відомої куртизанки. І тітка, і мати, і нібито сама Софія, яка звертала на себе увагу над­звичайною вродою, утримувалися проституцією. У травні 1777 р. Софія стала коханкою й утрима­нкою інтернунція (дипломатичного представни­ка) Речі Посполитої в Туреччині К. Боскампа-Лясопольського. Той у спогадах «Меде рггеїоте ггшо8ІЇсі 2 т1ос1а_ Вігупка.» («Мій швидкоплинний роман з молодою бітинкою», Кр., 1963), написа­них 1789 р., залишив її портрет: «Голова, подібна до голови славетної Фрини, її співвітчизниці, гід­на різця Праксителя [...] оздоблена найкращими очима світу й устами, в яких блищать два рядки чу­дових зубків; обрис підборіддя гідний подиву, во­лосся Дафни, чоло й вуха дуже пропорційні. Та го­лова спирається на шию і карк, на жаль, уже менш досконалі. Плечі зграбні, досить доладні руки з ки­стями трохи завеликими як на сучасний смак, од­нак такими, які можна побачити у мистецьких ста­туй з її краю. Так само стопи, більші від тих, які сьогодні подобаються, але теж такі більш-менш, які давали своїм творінням античні скульптори» (к. 28*). Характеризуючи характер і психічні особ­ливості Софії, Боскамп відзначав, м. ін., її розум, влучність суджень, природну логіку, уважність і проникливість, прекрасну пам'ять, уміння швид­ко сходитися з людьми й використовувати їх у сво­їх цілях.

Оселивши Софію в пол. місії в Констан­тинополі, Боскамп заходився її систематично навчати, в основному франц. мові й літературі. Після від'їзду Боскампа з Туреччини (IV. 1778), матеріально ним забезпечена, залишалася нада­лі в Константинополі, а в січні наступного року вирушила до Варшави на запрошення овдовіло­го «опікуна». По дорозі, у зв'язку з хворобою та проблемами з паспортом, мусила зупинити­ся на деякий час у Фокшанах, де провадила надто вільне життя. Повідомлений про це Бос­камп прийняв рішення відіслати її до Конста­нтинополя вже з Кам'янця-Подільського, куди вона добралася у квітні 1779 р. Однак знайомс­тво з сином коменданта фортеці ген. Яна Вітта (де Вітте) Юзефом докорінним чином змінило її долю. Юзеф Вітт закохався в Софію і таємно взяв з нею шлюб (14.УІ.1779 в парафіяльному костьолі в Зіньківцях під Кам'янцем). РодинаВіт-тів, переживши цей удар, створила легенду про аристократичне походження Софії. За нею, її ма­тір'ю була правнучка Панталіса Маврокордато з грец. княжого роду, пов'язаного кровними узами з давніми візантійськими правителями, а батьком - молодий грец. магнат Челіче. Після розорення батьків Софія попала під опіку спершу франц. по­сла в Константинополі, а потім Боскампа.

Вісті про голосний роман і надзвичайну вро­ду Софії «де Челіче Маврокордато» Вітт швидко дійшли до Варшави, а підтвердив їх —* Ю. Нєм-цевич, який весною 1780 р. перебував у Кам'ян-ці-Подільському. На поч. 1781 р. подружжя Віт-тів вирушило в подорож по Західній Європі. Під час кількатижневої зупинки у Варшаві Софія була представлена королю Станіславу Авґусту та стала окрасою тамтешніх салонів. —► С. Тре-мбецький присвятив їй вірш. У Берліні, Спа й Парижі (де 17.Х.1780 народила сина Яна) була представлена аристократії, попала також до вер-сальського двору. У зворотній дорозі Вітти затри­малися (4-26.III. 1782) у Відні, де були прийняті цісарем Йосифом II. Звідти повернулися через Краків до Кам'янця. У 1784 р. Софія народила другого сина, який невдовзі помер. Попри успіх у салонах Європи, не була доброзичливо прийня­та місцевою аристократією та заможною шлях­тою. Пол. мову так до кінця життя і не вивчила, користуючись, головним чином, французькою, лише вставляючи окремі слова та звороти до­сить своєрідною пол. мовою. У серпні 1786 р. Ю. Вітт, уже у званні ген.-майора, був призначе­ний комендантом Кам'янецької фортеці. Софія того року безуспішно намагалася набути 3 під­міські села, які належали домініканському кляш-тору. У травні 1787 р. зустрілася зі Станіславом Авґустом у Вишнівці й отримала від нього на па­м'ять цінний подарунок. Король, імовірно, розра­ховував на певні політичні послуги красуні. Від липня до вересня того року перебувала серед численних пол. туристів у Константинополі, де зустріла почесний прийом у франц. амбасадора гр. М. Ґ. Ф. О. де Шуазель-Гуф'є.

Після повернення до Польщі, через Відень, у листопаді того року відчула меншу цікавість до себе у Варшаві. Оселилася знову в Кам'янці-Подільському, переживаючи першу кризу шлю­бу з Віттом. Восени 1788 р. з'явилася разом із чоловіком у таборі кн. Г. Потьомкіна, командува­ча рос. військами, які тримали в облозі Очаків, і швидко стала особливо привілейованою при­ятелькою князя. Закордонна подорож кам'яне-цького коменданта і зв'язки його дружини ще послабили їхні позиції у Варшаві. Однак обоє прибули туди на вимогу короля в лютому 1789 р. і залишалися там до пізнього літа того ж року, на­магаючись зберегти хоча б пост Вітта. Столицею кружляли анонімні вірші, в яких критикувалася поведінка подружжя. Невдовзі Софія знову була в головному штабі Потьомкіна в Яссах, а в берез­ні 1791 р. з'явилася в Петербурзі. Вітт, позбавлений восени 1789 р. поста коменданта Кам'яння. також прибув туди, підтримуючи видимість мін­ного шлюбу. Софія, офіційно представлена Кате­рині II (13.ІІҐ), швидко здобула особливу прихи­льність імператриці й отримала в подарунок кош­товності та якісь маєтки в Білорусі. Потьомкін. задоволений успіхом фаворитки, скрізь з'являв­ся з нею, демонстративно її обожнюючи. У серп­ні 1791 р. Софія вирушила разом з Потьомкіним до Ясс, а після його смерті (5.X. 1791^) знайшла швидко (у грудні) йому заступника в особі найба-гатшого магната Речі Посполитої —> Станіслава Щенсни Потоцького. У січні 1792 р. співдіяла з С. К. Потоцьким, даремно намагаючись переко­нати Станіслава Щенсни, що треба погодитися з політикою прибічників Конституції 3 травня і по­вернутися до Польщі. Попрощавшись з ним у бе­резні того року в Херсоні, уже в червні прибула на його запрошення до Тульчина, де Потоцький виступав уже як маршалок Торговицької конфе­дерації. У лютому 1793 р. слідом за Потоцьким попрямувала до Гродна, затримавшись по дорозі у Варшаві. Коли в середині березня того року По­тоцький виїхав до Петербурга, замешкала в Мін­ську (під Варшавою), де у квітні народила йому сина Константи. Тоді ж розпочала заходи щодо розлучення з Віттом. її політична діяльність і вплив на Потоцького є предметом дискусій. На думку деяких дослідників, вона діяла на користь Росії, зокрема намагаючись утримати Потоцько­го в Торговицькій конфедерації після II поділу Речі Посполитої. У будь-якому разі, без сумніву. вона думала передусім зміцнити свою особисту й майнову позицію через розлучення з чолові­ком і розлучення Потоцького.

Імовірно, у серпні 1793 р. приєдналася до Потоцького в Гамбурзі, де влітку 1794 р. народи­ла сина Міколая і мешкала разом з Потоцьким до червня наступного року. Потім вирушила з дітьми через Берлін (де була прийнята прус. королевою), Познань і Варшаву до Львова, де продовжувала заходи з розлучення. Подібні ж за­ходи Потоцький провадив тоді для себе в Петер­бурзі, а потім в Тульчині. 17.ХІ.1795 Львівський суд визнав шлюб Софії та Юзефа Віттів недій­сним (вирок підтверджений в другій інстанції 19 і 26.1.1796). Тоді Софія записала сину з того шлюбу Яну 100 тис. зл., які той мав отримати в 24 роки, до того ж часу 5% на рік від тієї суми призначалися на його освіту. Щоб розлучення з Віттом набуло дійсності і на території Російської імперії, потрібна була згода обох сторін. Софія мусила продовжити переговори з Віттом, з яким урешті домовилася під час подорожі до Тульчи­на в Обозівці Уманського пов. (7.11.1796^). За  згоду на розлучення Вітт отримав від Софії пра­ва на подаровані їй Катериною II білорус, маєт­ки, а також платню за 15 тис. корців пшениці, наданих колись Софією контрактом рос. армії. Крім того, вона відступала на користь свого сина Яна дві суми: 100 тис. зл., розміщених у —► А. К. Чарториського, та 50 тис. зл. -у С. Щ. Потоцького. Проценти від них мав по-життєво отримувати Юзеф Вітт. Також передава­ла екс-чоловікові 350 тис. зл. для сина на набут­тя в Потоцького маєтку Грушка Ушицького пов. Виплату цих сум гарантував своїм підписом По-тоцький (12.П'О- Без сумніву, останній і покри­вав з власної кишені всі видатки в тій справі. Пізніше, щоб припинити вимоги екс-чоловіка, Софія нібито сприяла його шлюбу з Кароліною зОстророґів(Ш.1801).

Софія Вітт. Копія Л. Е. Бертьє з картини І. Б. Лампі¹

Після розлучення, попри те, що сам Потоць-кий ще не розлучився, мешкала з ним відкри­то. На її честь закоханий Потоцький заклав під Уманню відомий пізніше в цілій Європі парк «Софіївка». Реалізація цієї магнатської фантазії в 1796-1805 рр. коштувала нібито 15 млн. зл. Того часу померли два вищезгадувані позашлю­бні сини Софії від Потоцького, а також народже­на 1797 р. донька Гелена. Після успішного заве­ршення розлучного процесу Станіслава Щенсни вони нарешті одружилися (17.ІУ.1798^У в Тульчи­ні). У травні того ж року П. народила сина —> Алєксандра, який уже носив прізвище батька. У той період відбулося її зближення з найстар­шим сином Потоцького від попереднього шлю­бу - Щенсни Єжи (останній, зокрема, вплинув на свою матір у справі розлучення з батьком).

      У 1799-1800 рр. Потоцькі здійснили подорож по країнах Західної Європи, зокрема до Італії. У 1799 р. П. народила сина —» Мєчислава, а в на­ступні роки - ще доньок Зофїю (—> Кисельова) й Ольгу. До 1805 р. перебувала, головним чином, у Тульчині, де в той час квітнуло світське й театра­льне (—► А. Жмійовський) життя. У ті роки П. ра­зом із чоловіком підписувала шлюбні контракти його доньок від другого шлюбу - Констанції та Октавії. Після смерті Потоцького (14.111.18050 П. народила сина Болєслава, у батьківстві якого підозрювався Щенсни Єжи. Серед шляхти, кри­тично настроєної до П., панувала думка про те, що усвідомлення цього вплинуло на швидший розвиток хвороби Потоцького. Щенсни Єжи пі­сля смерті батька став тимчасовим управителем усіх його маєтків. Крім того, резолюцією циві­льного департаменту Головного суду Київської губ. від 30.111.1805^ задоволено його прохання про призначення опікуном над його неповноліт­німи братами (крім Станіслава, який уже на той час досягнув повноліття) і сестрою Ідалією; на­томість П. було призначено опікункою її дітей зі Станіславом Щенсни Потоцьким.

Наступним поклонником П. був сенатор М. Новосільцев, з яким вона познайомилася в сі­чні 1806 р. в Петербурзі. Перебувала там майже 2 роки з метою розв'язання спадкових проблем: її право на частку в спадку Потоцького оскаржу­вали його діти з попереднього шлюбу (за винят­ком Щенсни Єжи). Крім того, П. зазнала удару з боку другої дружини Вітта, яка задля власного розлучення намагалася довести недійсність роз­лучення Вітта з П. Подолати труднощі П. допо­міг Новосільцев. Унаслідок угоди про тимчасо­вий поділ маєтків покійного чоловіка, укладеної 18.Х. 1807^ в Тульчині (і, очевидно, підтвердже­ної пізнішими угодами), П. отримала т. зв. теп-лицьку частку, до якої увійшли з Теплицького ключа в Гайсинському пов. Теплик, Бджільна, Сокиряни, Лозувата, Полог, Велика Мочулка, Мала Мочулка, Мишарівка, Хмарівка, Раківка, М'якохід, Чорна Гребля, Залужжя, Завадівка, Красносілка, Вищий Ташлик, Нижчий Ташлик, Росоша, Кам'янки, Комарівка, Янів, Розкошівка, Стражгород; з Бубнівського ключа - Бубнівка, Антонівка, Ярмолинці, Брідок, Дмитренки, Баса-личівка, Метанівка, Орлівка, Петрашівка, Побір-ка, Шиманівка, а також розміщені в Уманському пов. з того ж ключа - Кожухівка, Сичівка, Семя-рка, Талаївка, Обозівка, Заячківка, Шельпахівка, Ухожа, Орадівка; із Соколівського ключа - Вер-хнячка, Пеніжкове, Шукайвода; з Уманського ключа - Росошки. Крім того, викупила маєтки у Щенсни Єжи, м. ін. Немирів і Ковалівку Бра- цлавського пов., із зобов'язанням забезпечити йому пожиттєвий прибуток у 15 тис. дук. на рік і заспокоїти його кредиторів. Однак спадко­ві суперечки продовжувалися й надалі, зокре­ма у зв'язку з тяжіючими на спадку боргами. Наступний роздільний акт було підписано вже 23 .XII. 1807'.

Софія Потоцька. Художник І. Б. Лампі^:

У серпні 1808 р. перебувала разом з Новосі-льцевим в Одесі й Криму. Потім у Тульчині зо­середилася на майнових справах. Підтримувала листовний зв'язок як зі Щенсни Єжи, який у травні того року залишив Тульчин і від червня мешкав у Парижі, так і з Новосільцевим. Після складних заходів і клопотань допровадила вре­шті до остаточного поділу спадкової маси по чоловікові (угода від 8.111.18090. Дещо пізніше були завершені розрахунки зі Щенсни Єжи, яко­му П., зрештою, постійно до цього допомагала. За заповітом останнього, який помер 1809 р. (1810?), отримала в пожиттєве володіння його маєтності (призначені в спадкове володіння її донькам Зофії та Ользі), підупаді внаслідок при­страсті їх власника до азартних ігор (Щенсни Єжи продав, м. ін., Могилів-Подільський 1806 р. казні, кілька сіл з Могилівського ключа 1807 р. —* І. Ходзькевичу, Браїлівський ключ 1808 р. П. Юковському). Після цього майнові і родинні справи П. складалися дещо краще (правда, від майнових претензій пасинків П. не звільнилася до кінця життя). Відродилася давня пишність Тульчина, який надалі залишався головною са­дибою П. і де вона приймала численних гостей. Після пожежі в Тульчині й Немирові весною 1811 р. особисто контролювала їхню відбудову, дбала про термінову доставку будівельних мате­ріалів, опікувалася сотнями погорільців, яким надавала продовольство, посівне зерно, сільсь­когосподарські знаряддя і навіть грошову допо­могу, чим здобула популярність серед місцево­го населення. Немирівському училищу 1813 р. поновила фінансові зобов'язання, зроблені Є. Щ. Потоцьким. Після чергової пожежі, яка знищила училищні споруди, збудувала власним коштом нове приміщення, а також кілька буди­нків під учительські помешкання (1815 р. учи­лище набуло статус Брацлавсько-Гайсинського повітового). У Тульчині розпочала 1816 р. буді­вництво церкви Різдва Христового (закінченої 1826 р.). У листопаді 1812 р. П. перебувала в Петер­бурзі і в кореспонденції з —* А. Є. Чарториським окреслювала пол. справу як «нашу», однак не бачила для неї політичних перспектив, зокрема вказувала на негативне ставлення до неї «нашо­го спільного друга» (ймовірно, Новосільцева) і підкреслювала, що лише сам імператор Олек­сандр - єдина надія поляків. Пізніше, напевно, мешкала в Тульчині, де 1817 р. руки її доньки Зофії почав добиватись улюбленець імператора П. Кисельов. Від 1813 р. вела важкий багаторіч­ний процес у кількох інстанціях Сенату з пасин­ками Станіславом і Ярославом, які виступили з претензіями на спадок після Щенсни Єжи, вима­гаючи нових майнових розрахунків. Як опікун­ка своїх дітей намагалася зберегти виключно під власним контролем їхні спадкові частки і після досягненя ними повноліття. У 1820 р. зазнала важкого удару з боку сина Мєчисава: під час Провадила інтенсивну розбудову «Софіїв-ки». Цей парк оспівав Є. Трембецький у поемі «8опошка \¥ крозоЬіе горо§гаіїс2пут орізапа». Улітку 1811 р. в Тульчині й «Софіївці» перебу­вав франц. літератор О. де Лаґард де Шамбона, який описав свої враження в книзі «Уоуа§е сіє Моккои а Уіеппе раг Кіоу, Осіезза, Сопзіашіпоріе, Висагезі еі НешіашіасИ:, ои Ьепгек асігеззеез а ^ти1е8 ОгіглІЇї» (Пар., 1824). Він опрацював франц. переклад вищезгадуваної поеми Трем-бецького (вид.: «8орпіо\ука», Від., 1815) та істо­рію самої П. в додатку «Прекрасна фанаріотка». У 1822 р. П. встановила в «Софіївці» погруддя —► Я. Потоцького та Є. Трембецького, замовлені й виконані в Петербурзі. Певний час мешкав у Тульчині і англ. маляр У. Аллан, який робив ес­кізи й акварелі з тамтешнього палацу, парку та околиць містечка й передусім «Софіївки» (час­тина опублікована у віденському виданні поеми Трембецького).